Шановні ДРУЗІ!!!)))

                                        Ви завітали на блог майбутнього історика☺🙌

Сьогодні пропоную Вам ознайомитись із темою : "Кирило-Мефодіївське братство", розглянути причини створення братства,  час існування, програму товариства та наслідки які призвели до розпаду? . 

Чи дійсно Тарас Шевченко мав свій особистий вплив на товариство?

Зробити порівняння наукових статтей вчених й обговорити характеристику, та  визначити історичне значення Кирило-Мефодіївського братства. 

Відшукаємо по темі цікаві факти 👋

Вищим досягненням українського національного-визвольного руху першої половини XIXст. була організація та лдіяльність Кирило-Мефодіївського братства. 

Ця національна патріотична організація виросла на традиціях українського суспільно-політичного руху попередніх поколінь і відкрила новий етап у боротьбі українського народу зап своє національне і соціальне визнання.

Кирило-Мефодіївське товариство (братство) виникло у Києві на початку січня 1846року і діяло до кінця березня 1847рр. 

З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська інтелігенція. 

Символом товариства став золотий перстень з вигравіюванними іменами словянськиї просвітителів Кирила  і Мефодія . В товариство увійшло 12 осіб, але діяло воно нелегально. 

На членів Кирило-Мефродіївського товариства вплинули поезії Т.Г.Шевченка. 

Автор виступав за визволення словянських народів від деспотизму, також скасування кріпацтва, та відродження вільної України.

Ці твори могли читати всі, як і селяни так і вищі верстви населення(дворяни).

Всеж-ьаки не існує достовірного підтверження, чи був Тарас Шевченко безпосереднім учасником братства. Але він спонукав його членів до активної роботи.

Одним із засновників Кирило-Мефодіївського товариства був Микола Костомаров.

На думку історика Симоненка Р. Г., історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. 

Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. 

Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і українського панславізму, романтика загальнослов'янської єдності, автономізму та народовладдя^[2].

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної конфедерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.

Кирило-мефодіївці розглядали слов'ян як єдиний народ, відводячи українському суспільству ключову роль у створенні слов'янської конфедерації. При цьому Микола Костомаров, Василь Білозерський, Микола Гулак та інші були переконані, що таке право дає українцям їхня глибока релігійність, корені козацького республіканізму. Ад'юнкт Київського університету М. Костомаров вважав цілком можливим формування монархічної федерації у складі України та Росії (з елементами республіканського ладу).   Лише третій варіант «Книги буття українського народу» набув рис конституційності, усе одно залишившись різновидом соціальної утопії без згадки про реальність державної незалежності українських земель. Характерна риса: якщо для діячів польського опору ідеалом була свобода, то для більшості кирило-мефодіївців — соціальна рівність. Прихильники революційного напряму боротьби (Т. Шевченко, О. Навроцький, М. Гулак, І. Посяда, М. Савич, Г. Андрузький) не мали сумніву в тому, що скасувати кріпацтво, повалити самодержавство зможе тільки народне повстання. 

Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій. 

Це позитивно вплинуло на національну свідомість.

Український історик Орест Субтельний зауважив, що Кирило-Мефодіївське товариство не лише явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку, а й привернуло увагу царського уряду  до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції  з російським царатом.